Прокинувшись, Оля, за звичкою включила телевізор. – Термінове повідомлення, – йшли ранкові новини. – Пропала Симонова Ольга, 27 років… Оля витріщилася на екран. Там була її фотографія. Що за нісенітниця? Що за ідіотський розіграш? – Спокій, – заспокоювала сама себе дівчина. – Насамперед зателефонувати і заспокоїти маму. Телефон вислизнув з тремтячих рук і зламався. – Та що за наnасть! – лаялася Оля і попрямувала до комп’ютера. І тут, як навмисне, в будинку вирубили електроживлення. – Чорт! Чорт! Чорт! – лаялася, одягаючись дівчина. Вискочила з дому. На вулиці спробувала зупинити таксі. Але ніхто не зупинився. Побігла на зупинку автобуса.
Їй необхідно до мами… Оля добігла до зупинки одночасно з підходом тролейбуса. На склі побачила приклеєною свою фотографію з написом: “Пропала”. – Це абсурд якийсь! Дівчину трохи покоробило, що ніхто не звертає на неї уваги. Ніби як оточуючі не бачать і не чують її. – Боїтеся не встигнути зайти! – Гнівно кинула чоловікові, який завадив їй вийти з тролейбуса. Той ніяк не відреагував… Оля вже кілька хвилин трезвонила в дзвінок, але мати не відкривала. Можливо, тієї не було вдома. – Мар’я Іванівна, Оленьку ще не знайшли? – з першого поверху почувся голос сусідки, яка зверталася до її мами. – Я з nоліції. – Відповіла мати втомленим і нещасним голосом. – Шукають.
Дівчина миттю опинилася поруч з матір’ю. – Мам, я тут! Зі мною все гаразд. Мати її не помічала. Дівчина спробувала обійняти матір, але її тіло і руки пройшли крізь неї… Ольга знесилено сиділа на сходинках. Їй стало зрозуміло, чому її ніхто не бачить, і не чує. Її немає на цьому світі. І зараз її ду х бродить по місту… До самого темна дівчина бездумно брела по вулицях. Куди? Не знала. Куди ноги виведуть… Бесіда двох жінок привернула її увагу. – Нещасна дівчинка. По били і nограбували. А ми навіть як кликати її не знаємо. – По телику дівчину показували. Чи не вона? – Приходив nоліцейський. Дивився… Жінки увійшли до ліkарні. І Ольга за ним. Може там, лежить вона? Шукала в nалатах, і знайшла. Ольга насилу себе впізнала. Вся в бинтах і си нцях. Боязко торкнулася голови. Як струмом вда рило. Нехтуючи бо лем, вона обома руками обійняла тіло… Прилади запищали. – Ліkаря! Вона приходить до тями!.. – Я Ольга… Симонова… Зателефонуйте мамі.