-Ну І що ти засмутилася? Через те, що онуків та дітей неправильно виховала? Лілія витерла сльо зи та віддала пахучий букет сусідці. – Дякую тобі, Тамара, що вислухала мене. Візьми на знак подяки цей букетик. Тамара обережно взяла букет, важко зітхнула і запитала: -Жанна знову не взяла? Лілія мовчки кивнула: -Сkандал навіть закотила. Сказала, що у минулому букеті був кліщ. Вони його по всій квартирі згодом ловили. Лілія засмучувалася все більше і більше. Їй дуже хотілося виговоритись, та й Тамара була готова її вислухати. -Скажи мені, тільки чесно. Хіба мої огірки гірші за ті, що в магазинах nродаються?
І хіба картопля не смачна? Це все своє, все натуральне! А вони мені щоразу кажуть: бабусь, відпочинь, що ти горбатишся. Все вже давно у магазинах nродається. Все, що тобі потрібно, ми привеземо та заб’ємо холодильник. То хіба річ у продуктах? Я їм і квиток готова куnити. Це все для них, для міцного здоров’я. Виявилося, Тома була в такій ситуації 7 років тому. Діти сказала те саме, але вона прислухалася. Рік за роком прибирала по одній грядці, по одній теплиці, поки що повністю не спустошила весь сад. Пам’ятає вона інцидент, з якого все почалося.
Привезла вона синові пучок зелені та поїхала, забувши сумку. Повернулася наступного дня, дивиться, а цей пучок у відрі для сміття валяється. З того часу все й змінилося. Все, що робить у саду, лише для себе, тільки для задоволення. Проте скільки часу на відпочинок. І сили береже, і нер ви не витрачає. -Так, Лідо, втри сльо зи і слухай. З цього моменту садитимеш всього стільки, скільки тобі потрібно на зиму, плюс – ще й на кілька банок. Змирися вже. Зате дивись, скільки плюсів: зустрічатимеш захід сонця і світанок щодня, прочитаєш усі книжки, які постійно відкладала, за спину більше не схопишся – і нарешті почнеш цінувати та поважати себе.