Алла Степанівна інколи торгувала на ринку. В основному кришталевими вазами, статуетками, їх у неї була велика колекція, книжками. Якось вона виставила на продаж підшивку популярного журналу «Юність» 1978 року. Її миттєво розкупили. Інші продавщиці Аллу Степанівну недолюблювали, вважаючи її зарозумілою. Весь час жартували над її охайністю, називали «принцесою». І, дійсно, щоразу Алла Степанівна віталася з усіма та починала підмітати навколо свого місця, планувала, як розкласти товар. Женька весь час сердилася, мовляв, напилила. Жінка була дуже kонфлiктною. Алла Степанівна вважала, що покупців треба поважати, щоб і їм, і їй було комфортно, потрібно створити приємний куточок. Вона розклала свій товар і сіла читати книгу.
Женя знову почала сkандалити і знyщатися, хоча Аллі давно було однаково – вона звикла ігнорувати kонфлікти. Чоловік Алли зліг після інcyльту і вважає її винною у цьому. Тому вдома у неї постійні kонфлікти та звинувачення. Вона давно ігнорує це все. Минуло три години, половина товару була розкуплена, але ваза і статуетка були дуже важкими: «Невже це все знову додому тягти …?» До Алли Степанівни підійшли приємні, несподівані покупці. Вони були іноземцями і тому не знали, як спитати ціну. Їм сподобалася статуетка. Вони довго обговорювали її між собою. Насамкінець простягли їй папірець, показуючи, щоб вона написала ціну. Написавши 50, вона передала їм.
Іноземці віддали 50 євро, взяли статуетку та пішли. Алла стояла і дивилася на купюру. Женька одразу підбігла, намовляючи, яка ж вона щаслива. – Ні, стійте, зупиніть їх, поверніть! Вони мені неправильно заплатили! Женя одразу помчала за ними. І ось, здивовані, вони стоять і дивляться на Аллу. Женя накидається на якогось студента і починає безтактовно просити допомогти перевести іноземцям. Той підійшов до іноземців і спитав, у чому справа. – Вони недоплатили? – запитав студент. – Ні, навпаки, переплатили. Я на листку написала 50, маючи на увазі рублі. А вони мені 50 євро дали. Студент передав їм інформацію. – Вони запитують, чи можуть взяти тут все, що залишилося, і залишити цю суму?
– Навіть якщо все візьмете, у мене немає здачі на такі гроші, – Алла почала плакати. – Здача не потрібна. Вони дякують вам за чесність і хочуть у такий спосіб висловити подяку. Адже так мало добра в людях. Один іноземець нахилився і поцілував руку Алли Степанівни. Женя стояла, роззявивши рота, і мало не згоріла від заздрощів.