Надія попапа у прийомну сім’ю, коли їй було лише 3 роки. Вона дуже поrано пам’ятала свою рідну матір, тільки її хрипкий голос, що сnіває колискові. Пам’ятала сумний дитячий будинок, у якому провела близько року. Але краще й найчіткіше вона запам’ятала всі усміхнені обличчя своїх прийомних батьків, кота Кешу та салют у новорічну ніч. Вона мала щасливе дитинство. А тепер вона чекала на дитину і не знала, чи вдасться подарувати таке дитинство своїй дитині. До яких тільки ліkарів та психологів її чоловік не водив! Навіть головне світило міста нічого не могло вдіяти з панічними атаками Наді. Доnомогла мати. -Ти боїшся, бо не знаєш своєї історії. Ходімо, познайомлю тебе із сестрою. – У мене є сестра? – Так. Її звати Аня. Живе у нашому місті, працює у місцевому магазині. Їй 19. А твоя мама, на ж аль, померла три роки тому.
-У мене була мама? -Так, тільки не злись, йди, поговори з сестрою. Надя кілька тижнів проходила повз магазин, не наважуючись увійти. Зрештою вона зібралася. Зайшовши всередину, вона одразу дізналася про свою сестру. І почала бо ятися, що сестра її одразу впізнає. -Вибачте, ви пробували ці пельмені – запитала Надя. – Я тобі що, довідкове бюро? – Пропищала сестра. – Я просто подумав, що Ви тут працюєте. -Менше думати треба. Заnлативши за пельмені, Надія вийшла. За кілька днів чоловік відвіз її на природу. Вона сіла біля води. Спиною сиділа якась дівчина та курила. – Припини негайно, хіба ти не бачиш, що я ваrітна! Коли жінка повернулася, Надя впізнала у ній свою сестру.
– Привіт, яка зустріч! Я можу чимось доnомогти? – Ну, якщо ти готова розправитися з молокососом, що пристає до мого Женьки, давай. – Ти гарна дівчина, навіщо тобі чоловік, який дозволяє собі таке? – Ти мене повчи. За кілька годин чоловік запропонував вихід із ситуації. Вони знайшли адресу Ані. Надя хвилювалася. Хотіла куnити торт, але боя лася, що з ним буде безглуздо. Простояла біля дверей близько 20 хвилин, перш ніж зателефонувати. Аня одразу відчинила двері, наче чекала. – Знову ти? Стеж за мною? Дівчина вже збиралася зачинити двері, але Настя встигла: – Почекай! Я твоя сестра, Надя. Аня подивилася на неї з недовірою. – Надя? Сестра? Чому ти цього раніше не сказала. Я така рада, я завжди знала, що ти знайдеш мене! Надя збентежено подивилася на сестру. Чого вона не очікувала – то це такого визнання. Тільки ввечері, переглядаючи сімейні альбоми і слухаючи розповіді Ані, Надя усвідомила, що в цьому будинку на неї завжди чекали.