Лариса Іванівна у свої 60 років почувала себе дуже добре. Вона вже на пенсії, чоловік працює, дочка живе у Москві та забезпечує себе сама. Вона не працювала, а просто насолоджувалася життям. Щоранку ходила на пробіжку, потім у басейн, доглядала себе як могла. Правда грошей було не так багато, але їй вистачало. Після дзвінка дочки, все в її житті перевернулося вгору дном. Марина тривожним голосом щось сказала їй, але вона так і не розібрала. Після розмови вона вимкнула телефон і тільки тоді зрозуміла, що їй сказала донька. Марині було 35 років, і вона заваrітніла.
Тоді їй доводилося робити вибір між дитиною та кар’єрою, якої вона так прагнула. Лариса Іванівна сказала їй народжувати, бо вона потім може жалкувати, що не наро дила дитину. Так Марина під час усієї ваrітності пропрацювала, їздила у відрядження, допізна сиділа в офісі. Останній тиждень вона взяла відпустку і поїхала до мами. Там вона наро дила, залишила дитину та поїхала назад до міста. Внучка була маленька. Лариса Іванівна згадала свої молоді роки та почала виховувати онучку. Спочатку вони із сусідкою знайшли штучне харчування для дівчинки, потім по черзі доглядали її. А чоловік Лариси Іванівну весь час був на дачі, не хотів слухати плач маленької онучки, він хотів просто відпочивати.
Так минув рік, а потім і два роки. Вероніці було вже 3 роки. Вона називала Ларису Іванівну – мамою. Вона своєю чергою балувала онучку. Куnувала все найкраще для неї. Якось до них приїхали орrани опіки. Лариса Іванівна подумала, що це їх сусіди викликали. Тоді приїхала Марина і начебто все нормалізувалося. Марина вперше за три роки побачила свою дочку. Вона поцілувала її і сказала, що як тільки настане слушний момент вона забере її. Вероніка подивилася на бабусю і спитала, чому ця жінка так дивно подивилася на неї і сказала, що забере. Лариса Іванівна нічого їй не відповіла. Вони просто переодяглися і вийшли до парку погуляти.