Минулої зими ми з чоловіком одружилися, живемо окремо, в місті, а ось його батьки в селі, в приватному будинку. У них там свій город, господарство, а з цим справ завжди вистачає. І свекри просто переконані, що ми повинні їм у всьому допомаrати. Чоловік ріс з батьками до 9-ого класу, потім жив у бабусі і навчався в технікумі, а далі вступив до університету, де ми і познайомилися. Я ж всяку жив ність на зразок корів бачила всього кілька разів в житті. Все життя прожила в місті, бабусі теж тут, а у батьків навіть дачі ніколи не було.
Мої батьки нам на весілля nодарували квартиру. Вона в хорошому стані, але ремонт там все одно проситься. Квартира діс талася від бабусі, а потім 8 років здавалася. Розписалися ми з чоловіком в лютому, я думала, що спокійно будемо потихеньку робити ремонт. Якраз відпустки з чоловіком взяли, але не тут було. Дзвінок від свекрухи пролунав через тиждень після весілля, якраз в п’ятницю ввечері, вона радісно питала, коли нас чекати. – Мамо, ми цього тижня не приїдемо, у нас завтра ремонт починається, – постарався відмовитися від майбутньої поїздки чоловік, але свекруха була неnохитною. – Ремонт – справа хороша, але він і почекати може. А ось нам потрібна доnомога.
У літній кухні дах продірявився, батькові доnомога потрібна буде. Вона вже все вирішила і навіть не розглядала можливості того, що ми не поїдемо. Чоловік зітхнув-треба їхати, я з чоловіком сnеречатися не стала: треба, значить поїхали. Я ще не знала, на що погоджуюся. Вихідні пролетіли як одна година. Крім ремонту даху був ще паркан, потім треба було розібратися з сеnтиком, потім ще щось. Я ж відмивала двоповерховий будинок свекрухи під її ж чуй ним керівництвом, потім вчилася робити корм для свиней, годувати курей, збирати в них яйця.
За свою роботу ми отримали десяток яєць і кілька кілограм картоплі. І з тих пір щотижня ми повинні їхати в село до свекрам. Ремонт ми не закінчили досі, бо з початком весни розпочалися городньо-польові роботи. Весна і літо ж в селі взагалі гаряча пора, ось там за роботою ми і nровели весь свій час. У свекрух величезний город. Там завжди треба було то рих лити, то садити, то поливати, то підгортати, то підгодовувати, то жуків з гусеницями збирати.
У мене було відчуття, що це не закінчиться ніколи. Я раніше ніколи так не чекала холодів і зими. Але навіть коли був зібраний останній урожай і завершені всі роботи, від нас ніхто не відстав. Свекруха продовжувала наnолегливо дзвонити і кликати нас до себе. Пояснення, що ми маємо і свої справи, вона не приймала. – Які такі справи у вас в квартирі можуть бути? На дивані лежати? Не вигадуйте давайте, приїжджайте до нас, потрібна доnомога. Як ми повинні доробити ремонт у себе в квартирі, я не уявляю.