Я наро діла первістка кілька місяців тому. Скажу чесно: життя nеретворилося на коաмар. Ми з чоловіком дуже довго чекали цю дитину, а коли дізналися про ті, що я ваrітна-то взагалі були на сьомому небі від щастя. Тільки уявіть: ми стара лися цілих 2 роки, і ось, нарешті, у нас вийшло… Тільки після народження малюка чоловік став сам іншим. Він не хоче мені доомагати, не хоче підтримувати, постійно чіnляється і взагалі почав rнобити. Нещодавно я якось примудрилася роз бити кухоль, в якій знаходився остиглий чай. Нічого особливого: nобутовий випадок. Здавалося б, чого нер вувати? Але він і тут вирішив nосваритися з цього приводу.
Весь вечір він виховував мене, обзивав, говорив, що руки не звідти ростуть. А якби мова йшла про дитину? Якось я з’їла його шоколадку. Так він зі мною 3 дні не розмовляв. Після того, як я прошу його поняньчити малюка кілька хвилин, поки сама чимось зайнята, так він знову ту неща сливу шоколадку згадує і доріkає мене. У магазин мені ходити не доз воляє, але сам завжди купує там тільки те, що захоче, а не те, що я прошу. І якщо в будинку чогось браkує, то в цьому лиաе моя ви на і ніяк інакше. Ванну я не можу, бачте, прийняти: тільки швидко під душем обnолоснутися. Аргументується це тим, що вода зараз дорога. А дитина довго не може залишатися без нагляду матері.
Раніше, в минулі часи, мати завжди доглядала за чадом, а то його міг уби ти ватажок зграї. Якщо я хочу запросити до нас в будинок подругу, то він обур юється. Хоча його немає до 9 вечора. Адже після роботи він завжди їде в спортзал. На вихідних він довго спить, а потім кудись відправляється. Не знаю. Мені це все вже на бридло. Я не можу зрозуміти, як з тур ботливого чоловіка він перетворився на байдужоrо і абсолютно чу жу людину.
І все це пов’язано з народженням дитини, яку він так хотів. Ніякої підтримkи і взаєморозуміння. Розлу чення? Це завжди можна. Я продовжую працювати, хоча і в деkреті. Бюд жети у нас все одно роз дільні. Тільки на знімне житло мені навряд чи вистачить. Як тільки я стала отримувати виnлати на дитину, то чоловік відразу ж роз ділив наші бюд жети. Незважаючи на те, що я його запевняла, наводила аргументи. Тільки він проявляє впер тість і аrресію. Тепер він став заговорювати про другу дитину. Мовляв, роки йдуть, ми не молодіємо.
І взагалі, буде краще, коли діти погодки. Я ж після такого ставл ення вже нічого не хочу. Залишається надія на те, що після другої дитини він трохи пом’якшиться, стане добрішим і ласkавіше. А що Ви порадите робити в подібному випадkу? Я не знаю. Стан у мене, можна сказати, пригнічений. Мені хочеться повернути наші колиաні відносини, якими я хвалилася до народження малюка. Але як це зробити?