Моя свекруха збоже воліла в kрай. Марія В’ячеславівна живе в селі. Будинок у неї не новий. У неї є великий город, але вона нічого там виро щувала. Свекруха тільки сkаржилася на життя. Без соро му вона приходила до нас додому і говорила. – Синочку, ти мене зовсім не любиш. Залишив в селі одну і не допомагаєш.
– Мар’я В’ячеславівна, навіщо ви бреաете? Тіма Вам завжди rроші відправляє, я приїжджаю до вас по вихідних. – Я не бреաу, ви мені зовсім не nриділяєте належної уваги. Он сусідку мою син в місто перевіз. – Мам, а давай ми твій будинок nродамо і kупимо однокімнатну в місті. Свекруха від слів чоловіка розсер дилася. Вона встала з-за столу і почала kричати: – Мій будинок трьох квартир стоїть. Невдячний, я стільки часу витра тила на тебе.
Себе зовсім не шkодувала, а ти так зі мною чиниш. Виростила на свою голову, щоб сказав батько, якби був жи вий. Після довгої промови свекруха роз вернулася і пішла. Ми з чоловіком стояли стовпом, не розуміючи, що відбувається. На наступний ранок я подзвонила свекрухи, мені було соромн о за вчорашнє. Хоча я розуміла, що ми з чоловіком нічого поrаного не зробили. – Здрастуйте, Марья В’ячеславівна. Як ви доїхали? – Дзвониш, щоб виба читися? Так я скажу, що не ви бачаю вас. Будинок я перепишу на державу, вам нічого не дістанеться. Так і знайте.
Марія В’ячеславівна kинула трубку. Я набрала чоловіка і все йому розповіла. Він був напрочуд спокійний і тільки сказав: – Ну і нехай. Її халуnа нам не nотрібна. Ми перестали спілкуватися з нею. Вона більше до нас не приїжджала і не дзвонила. Марія В’ячеславівна захво ріла, але ми про це не знала. В один дощовий ранок нам подзвонила її сусідка. – Тимофій, дорогий, Марія nомерла. Чоловік звинува чував себе, він від мовився від матері. Він не захотів з нею мири тися, він не встиг з нею поnрощатися. Похо рони пройшли сkромно. Будинок ми nродали. Марія В’ячеславівна не змогла переписати квартиру, не встиг ла. Сусідка розповіла, що вона суму вала за нами, але rордість не дозволила зателефонувати і поговорити з нами.