Світлана повернулася додому після тижня, проведеного у батьків. Окинувши поглядом квартиру, вона відразу відзначила: — Ну ось, запах якийсь холостяцький, — подумала жінка. — Начебто й прибрано, все на місцях, але все одно відчувається, що тут мешкали тільки чоловіки. Її дочка Оля вже п’ять днів, як поїхала до літнього табору. Вдома залишилися лише чоловік Юра та син Славко. Зараз Юра на роботі, Славка вдома теж немає — напевно ганяє у футбол, як завжди. Світлана оглянула кімнати і одразу помітила:
— Пил, звичайно, ніхто не витирав цілий тиждень. І звичка у них така: ліжко ніколи не застеляють. Як підвелися, так і пішли. Вирішивши зайнятися прибиранням, вона почала з батьківської спальні. Зняла наволочки, прибрала підковдру, потягла простирадло, і раптом з-за спинки ліжка на середину матраца вилетіла жіноча шпилька для волосся. Світлана завмерла. — Оце сюрприз. До того ж дуже неприємний, — прошепотіла вона. Вона точно знала, що в Олі таких шпильок немає, і чужі речі дочка ніколи не носила б. — Спокійно, треба подумати. Що могло статися за цей тиждень? Світлана згадала, що перед від’їздом поміняла постільну білизну. Діти до батьківської спальні не заходять, у них свої кімнати.
Славко, звичайно, міг запросити дівчину, але навряд чи — йому лише 16 років, і він поки що захоплений лише футболом та комп’ютерними іграми. Залишався один варіант, який турбував її найсильніше: — Невже Юрко? Невже за 18 років шлюбу, коли він ніколи не давав приводів для ревнощів, це сталося? Щоб розвіяти сумніви, Світлана вирішила зателефонувати дочці. — Олю, ти зараз можеш говорити? — Мам, нікколи, я тобі потім передзвоню. — Стривай, це швидко. Ти з подружками не грала в нашій спальні, доки мене не було? — Ні, мамо, я взагалі подружок не запрошувала. А що, щось пропало? — Ні, навпаки, знайшлося. Ну гаразд, не відволікаю. Поклавши слухавку, Світлана відчула, як неприємні думки знову почали її долати. В цей момент додому забіг Славко, весь брудний, ніби щойно з футбольного поля. — Привіт, мам! Я швидко в душ, переодягнуся і побіжу до Володі в приставку грати. Прийду пізно! — Славко, почекай, у мене до тебе запитання.
У тебе ще дівчини немає? — Ні. А що? — Ця річ тобі знайома? — Світлана показала йому шпильку. — Ні. Вперше бачу. Після душа Славко подався до друга, а Світлана залишилася наодинці з важкими думками. Увечері Юра повернувся додому, сяючий, з посмішкою, готовий до обіймів. Але замість теплого прийому Світлана сунула йому під ніс ту саму шпильку. — Що це? — здивувався Юрко. — Це я хочу запитати в тебе — що це? Юра взяв шпильку, покрутив її в руках і незворушно відповів: — Ну, гадаю, це така штука, яку жінки носять у волоссі, щоб зачаровувати чоловіків. Хіба ж не так? — Перестань жартувати, — різко відрізала вона. — Я знайшла цю шпильку в нашій постільній білизні. Перед від’їздом я міняла її на свіжу. То як вона туди потрапила? — Може, це Оліна? — У неї таких шпильок немає, та й до нашої спальні вона не заходила. — Тоді, може, Славко? А раптом у нього з’явилася дівчина? — Він не має дівчини. І навіть якби була, він має свою кімнату. То що, є ще якісь варіанти? Юрко насупився. — Ти що, гадаєш, я тобі зрадив? Навіть не сподівайся.
Його впевненість не заспокоювала Світлану. Слова звучали щиро, але докази були надто переконливими. Вночі вони лягли спати, відвернувшись один від одного. Вранці, поки Юра був на роботі, Світлана зателефонувала Олі з відеозв’язку. — Олю, глянь на цю шпильку, вона тобі знайома? — Так, це шпилька Олени, нареченої Ігоря. — Ігоря? — Ну, нашого сусіда, з яким Славко товаришує. Світлана насупилась. Розбудивши сина, вона знову спитала про шпильку. — Гаразд, я дізналася, що це шпилька Олени, нареченої Ігоря. То що вони робили у нашій спальні? Славик похнюпився: — Ну… вони попросили кімнату поговорити. А що я? Свою не хотів віддавати, там моя приставка. Отож і дозволив їм посидіти у вас. Але вони мене за це у кафе зводили! Світлана була шокована. — Ти що, дім для зустрічей влаштував? Як ти міг? Після серйозної розмови з сином вона відчула полегшення. Чужі люди в спальні — це неприємно, але набагато важливіше те, що Юра виявився ні до чого.