Завжди говорила доньці, щоб уважно вибирала собі супутника життя. Адже я колись сама вийшла заміж за простого хлопця, хоча могла вибрати більш забезпеченого. Жалкую про це досі, нелегко було. Постійні борги, брак грошей навіть на шкільні потреби для доньки. Через це довелося виїхати на заробітки до Італії. Працювала довгі роки, накопичила на гарну квартиру, розлучилася з чоловіком. Доньці завжди допомагала. Але тільки мої поради вона не слухала. У 22 роки вона заявила, що закохалася та збирається заміж. Я одразу запитала, хто він. – Мамо, Сашко гарний хлопець! – З якої родини? – Звичайної. – Тобто бідний? – Мамо, він дуже працьовитий і обов’язково досягне успіху. Я вирішила одразу приїхати та подивитися, хто цей обранець. Як тільки повернулася, сказала Тані, що нам треба відвідати майбутніх сватів. Взяла різні італійські гостинці, навіть квіти, і ми пішли. Скажу чесно, такої бідної ситуації я давно не бачила. Нас зустрів сват, явно напідпитку.
Вийшов збентежений Сашко та його мама. Валентина Миколаївна була у старому халаті та шльопанцях. У Європі так жінки не виглядають – зовсім недоглянута, з сивиною. Вона почала робити бутерброди. Ми стали спокійно розмовляти, але незабаром сватя промовила: – Добре, що молоді мають де жити. – Де? – Як? У вас, у вашій квартирі. – До чого тут моя квартира? Це ви добре вигадали! – Не стрималася я. – Просто ми думали… Адже ви стільки років на заробітках були… – Думаєте, я дам гроші на житло? Ось це мені зять дістався, жебрак. Добре влаштувалися!
– випалила я. Тут Таня вибігла у сльозах, Сашко за нею. А сватя зблідла і сказала: – Нам від вас нічого не потрібно, впораємося самі! Я посиділа ще трохи, але дочка так і не вийшла, і я пішла сама. Наразі молоді зі мною не спілкуються. Гордість у них! Що ж, якщо так, на весілля я не дам ні копійки. Подивимося, скільки протримається їхнє кохання без грошей і без житла. Я маю надати Тані цей урок, щоб вона не повторила мої помилки. Як думаєте, чи правильно я вчинила? Хіба я мушу дарувати їм житло?