Два місяці тому Ганна Василівна зненацька овдовіла. Втрата чоловіка перевернула все її життя, і вона вперше відчула тяжкість самотності. Крім моральних страждань, з’явився і гострий брак фінансів. Покійний чоловік був військовим і отримував пристойну пенсію, якою Ганна Василівна розпоряджалася, як хотіла. Сама вона за все життя пропрацювала всього п’ять років, тому після його смерті зіткнулася з суворою реальністю — її власних виплат ледь вистачало на необхідні витрати. Рятували лише накопичення, які Олег відкладав на чорний день. Але жінка чудово розуміла, що рано чи пізно ці гроші закінчаться, а взяти їх не буде звідки. — Синку, зовсім мені одній тяжко без батька, — нарікала Ганна Василівна, зайшовши в гості до Макара. — Може, переїдеш до нас? — Запропонував син, вважаючи, що матері самотньо. — У нас місця багато, всі розмістимося. — Ні, ні, ти ж знаєш, як я не люблю метушню. А у вас діти, галасливо, — скривилася жінка. Поліна, що сиділа поруч, полегшено видихнула. Думка про те, що свекруха може оселитися з ними, їй зовсім не подобалося.
— Ой, я ж гостинці принесла для онуків! — пожвавилася Ганна Василівна і дістала з пакета не першої свіжості мандарини та засохле печиво. — Ось ще цукерки, — додала вона, викладаючи на стіл карамель, частина якої була без обгорток. — Не судіть суворо, що змогла купити… Макар і Поліна розгублено переглянулись. Свекруха наче натякала, що їй потрібна допомога. — Ще ось ліки купити треба, а пенсії навряд чи вистачить, — тяжко зітхнула жінка. — Мамо, чому ж ти мовчала? — схвильовано промовив Макар, схопився з стільця і вийшов до передпокою. За хвилину він повернувся і простяг матері купюру. — Ой, синку, дякую! — Схлипнула Ганна Василівна і втерла сльози. — На тебе тільки й сподіваюся. Розчулений Макар міцно обійняв матір. Поліна теж ледь стримала емоції. Але коли ситуація повторилася наступного разу, у неї виникли сумніви. — Макаре, а що за ліки п’є твоя мама? — насупилась Поліна. — Щось дуже часто ти даєш їй гроші на медикаменти. — Це інші, — відмахнувся чоловік. — І ще на продукти. — Послухай, у тебе не лише мати є, а й сім’я — дружина та діти! — нагадала Поліна. — Ти бачиш, як їй важко! Як не допомогти? — обурився Макар. — Тільки вона завжди бере із загального бюджету! — роздратовано помітила дружина. — Може, вона б пішла працювати, якби справді потребувала? — У неї здоров’я не те! — перебив Макар. — А моя мама теж одна, і теж хворіє. Чому їй ми не допомагаємо? — Твоя не просить, значить справляється, — знизав плечима чоловік.
— Просто в неї совість є… — Закрили тему! — гаркнув Макар і пішов у спальню. Після цієї розмови в сім’ї запанувала напруга. Макар більше не говорив дружині, чи допомагає матері, але Поліна була певна, що нічого не змінилося. Якось чоловік попросив її завезти свекрусі ліки. Поліна вирішила зробити приємне і купила також фрукти та соки. — На стіл поклади, — озвалася Ганна Василівна, закашлявшись. Поліна пройшла на кухню, відкрила холодильник, щоб поставити сік, і обімліла. Він був забитий дорогими продуктами. На полицях стояли баночки з делікатесами, копченістями, червоною ікрою. Відкривши шафу, вона побачила упаковки елітного печива та шоколаду. — А онукам приносить те, що сама не стала б їсти… — пробурмотіла Поліна. Вона хотіла висловити свекрусі все, що про неї думає, але вчасно стрималася і просто побажала здоров’я.
Увечері вона розповіла все Макарові. — Ну то й що? Вона не має права нормально харчуватися? — невдоволено спитав він. — Нагадай, коли ми востаннє їли червону ікру та мармурову яловичину? — Ти чіпляєшся… — Тобто ти й надалі її забезпечуватимеш? — Поки їй потрібна моя допомога! — Чудово! Тоді допомагатимемо і моїй мамі рівно такою самою сумою! — Поставила умова Поліна. — Це дурість! — насупився Макар. — Вона ж не просить. — Але це чесно! Макару довелося неохоче погодитися. Через півроку, коли витрати на дві родини стали відчутними, він все частіше став знаходити причини, щоб не допомагати матері. Поліна була задоволена — вона знайшла спосіб відкрити чоловікові очі.