Я ніколи не думала, що мій шлюб з Павлом розвалиться. Ми одружилися ще студентами, щиро кохали одне одного. Я була впевнена, що він той, з ким я буду до кінця життя. Ми робили все разом: працювали, відпочивали, виховували дітей. Я завжди старалася заради нього, створюючи затишок та тепло в будинку. У нас завжди було чисто, майже щодня я пекла пироги чи печиво. Іноді пестила Павла чимось особливим. Подруги постійно дивувалися: — Ну, у тебе вдома, як у ресторані! Пощастило Павлу! Таких дружин не кидають! Я справді не очікувала, що наш шлюб може зруйнуватися. Але роки йшли, діти покинули рідну хату, і я почала помічати, що Павло віддаляється. Він все частіше їздив на рибалку або виходив на прогулянки, пояснюючи це тим, що хоче просто провітритися.
А якось прийшов додому і сказав: — Знаєш, мені треба зізнатися: у мене вже два роки є інша. І я йду до неї. — Хто вона? — Люда з роботи. Пам’ятаєш її? — Але ж у неї чоловік! — Вона йому все розповіла, вони розлучаються. Щиро кажучи, я не могла в це повірити. Як мій Павло міг на це зважитися? Здавалося, що його підмінили. Ми ж так добре жили. Я мовчала, а він спокійно збирав речі. Пам’ятаю, що того дня я якраз пекла його улюблені пиріжки з м’ясом. На автоматі поклала їх у контейнер і простягла йому: — На, візьми. Все одно не буду їх їсти. І він узяв без краплі сорому. Напевно, потім почастував свою кохану. Кілька місяців я не могла прийти до тями. Постійно страждала. На щастя, діти стали на мій бік. Дочка буквально силою витягла мене до спортзалу та салону краси. Я змінила спосіб життя і поступово почала оживати. І ось одного разу, повертаючись додому, до мене підійшов чоловік: — Чи можна запросити вас на каву? — Чому ви вирішили, що я вільна? — Я живу неподалік, часто бачу вас. То одна, то з донькою. Вибачте, якщо помилився!
— Ні, із задоволенням піду на каву. Його звали Сергій, і він був на чотири роки молодший за мене. А мені тоді вже виповнилося 48. Статна, спортивна, дуже приємна людина. До того ж цікавий співрозмовник. Він працював юристом та мав власний кабінет. Ми зустрічалися кілька місяців, а потім він запропонував мені поїхати разом на відпочинок до Карпат. Повернулися ми вже парою і оселилися в моїй квартирі, адже його житло було невеликим — студія, яку він залишив квартирантам. Не знаю, як мій колишній чоловік дізнався про все, але через місяць він стояв у мене на порозі з валізами. — Таню, невже ти мене не пустиш? Ми ж 25 років прожили у щасливому шлюбі! Я помилився лише один раз і дуже шкодую!
— Слухай, а я не шкодую. Зараз я щаслива і не марнувала час — у мене вже інша людина. — Але ж у нас діти! — Діти вже дорослі та повністю розуміють мене. — А чому ти привела свого коханця до нашої квартири? Я не дозволяв, я проти! — Тоді ми з’їдемо. А квартиру продамо і поділимо гроші. У будь-якому випадку з тобою я вже не буду! Він стояв у шоці і не вірив своїм вухам. Але пішов. А наступного дня зателефонувала дочка. — Мамо, тато так плакав. Прийшов увесь у сльозах. Каже, що не зможе жити без тебе, що тільки зараз усвідомив, як сильно схибив. Він щиро шкодує! — А шкодував би, якби не дізнався, що я вже маю іншого? Доню, я не передумаю! — Мамо, подумай, адже йому так погано. Він навіть схуд. Діти продовжують мене вмовляти. А ми з Сергієм готуємося до переїзду до його однушки. Як думаєте, чи варто було пробачити Павла?