Якось я стала свідком разючого прояву чоловічої байдужості прямо в під’їзді свого будинку. Молода мама насилу долала круті сходи з коляскою. Поки вона справлялася з цим завданням, повз неї бадьоро пройшов чоловік. Вона гукнула його: “Молодий чоловік, не могли б ви повернутися на хвилину?”. Він зупинився, явно роздратований, і огризнувся: “Знаєте, я не зобов’язаний вам допомагати.
Це не мої проблеми. Вам слід було все обміркувати, перш ніж заводити дитину. Чому б вам не спитати свого чоловіка? Я вам не слуга”. З цими словами він пішов. Я спостерігала за сценою, що розгортається, і відразу ж запропонувала свою допомогу, хоча вона спочатку відмовилася. “Ні, правда, я сама впораюся”, – наполягала вона. Однак я не прийняла відмови і допомогла їй з візком.
Коли ми вийшли надвір, вона несподівано зізналася: “Насправді мені не потрібна була допомога. Я просто побачила, що він упустив гаманець, і хотіла повернути його, але він почав кричати. Тепер він може обійтися без грошей”. Я не могла не погодитись з нею. Ця людина справді сама створила собі нещастя. А що ви думаєте? Чи мала вона повідомити грубіяну про його втрачений гаманець?