“Ми не можемо дозволити собі платити 8.000 рублів на місяць за навчання дочки та заняття у логопеда, не те що за квартиру”, – скаржилася Катя, роздратована своїм фінансовим становищем і втручанням свекрухи. Катя попросила чоловіка обговорити ситуацію з його мамою. У них не вистачало коштів, і без зайвих грошей у бюджеті їх чекав важкий місяць. Чоловік звернувся по допомогу до своєї матері, і та великодушно погодилася покрити витрати…
“Не турбуйся про заняття, я все влагоджу”, – запевнила вона його. Бабуся сплатила річний курс навчання. Спочатку Каті було ніяково приймати допомогу, але з часом вона прийняла її. Однак, коли Катя запропонувала перерозподілити кошти з логопеда на недільну школу, виникла напруженість. “Ви думаєте, моя пенсія настільки велика? Хочете недільну школу – платіть самі”, – огризнулася свекруха після бурхливої телефонної розмови. Відчувши себе ображеною, Катя припинила всі заняття дочки, окрім недільної школи, поставивши на чільне місце підготовку дочки до школи.
Коли ж бабуся дізналася про ці зміни від онуки, вона вимагала повернути гроші та відмовилася від подальшої фінансової допомоги. “Невже ви образите власну онуку?” – спитала Катя по телефону. “Ви мене обдурили. Тепер вона більше не буде там навчатися”, – відповіла свекруха, – “Ви просто вимагали у мене гроші”. Якщо бабуся відмовиться від підтримки, дочці Каті буде складно підготуватися до школи без нового кредиту. У гніві Катя погрозила: “Якщо не платитимете, то більше її не побачите”. Хіба бабусю цінують тільки тоді, коли вона сплачує рахунки? Чи зобов’язана вона продовжувати фінансувати освіту онуки? А що ви думаєте з цього приводу?