Після розлучення моя дочка повернулася жити до мене, прихопивши з собою дитину – і не збиралася їхати. Я придбала цю квартиру завдяки невтомній праці, стресам та фізичним навантаженням, щоб дозволити собі дві спальні – одну для мене, іншу для неї. Ми жили разом з її ранніх років, після того, як я розлучилася з її батьком, який став жертвою вживання заборонених речовин і зрештою помер після важких потрясінь.
Я ніколи не збиралася купувати квартиру для своєї дочки. Вона була досить здібною та розумною, щоб заробити на свою власну. Незважаючи на те, що я подарувала їй 250 тисяч на випускний і запропонувала вкласти ці гроші у квартиру в іпотеку, вона імпульсивно купила машину, вважаючи, що це необхідний внесок у господарство тогочасного нареченого. Незабаром від її шлюбу народилася дитина, але за кілька років шлюб розпався. Ще в період спільного життя дочка продала машину, щоб оновити її, а при розлученні колишній чоловік відшкодував їй лише половину вартості…
Так ось, минули місяці, і я зрозуміла, що треба обговорити її плани на майбутнє, тому що жити разом нескінченно довго було для мене неприйнятно, тим більше, що я мала своє особисте життя. Дивно, але вона й не думала про від’їзд, вважаючи, що вона та її дитина можуть залишитись у мене на невизначений термін. Я закликала її бути самостійною, прагнути незалежності, як це зробила я свого часу. Незважаючи на її подив і надії на постійну підтримку, я знала, що, якщо не підштовхнути її до самостійності, вона може ніколи не виїхати. Хоча моє серце болить при одній думці про те, що мені доведеться виселяти дочку та онуку, але мені потрібно жити для себе, адже я вже забезпечила її всім необхідним. Я готова до можливої критики з боку сім’ї та друзів, але залишаюся твердою у своєму рішенні.