Моя мама багато років не розмовляла з сестрою, бо вони не могли домовитися про те, як поділити батьківську хату. Моя тітка, на шість років старша за маму, вже вийшла заміж, коли мама ще навчалася в школі. Мої бабуся і дідусь, передбачаючи, що не зможуть забезпечити себе іншим житлом, купили будинок для молодої сім’ї моєї тітки і вирішили, що сімейний будинок згодом дістанеться моїй мамі. Цей будинок, хоч і був меншим і в гіршому стані, ніж будинок моєї тітки, знаходився в центрі нашого міста.
Це рішення було ухвалено без особливих консультацій з моєю матір’ю, оскільки вона вважалася надто юною для ухвалення подібних рішень. Коли моя мати вийшла заміж, вона продовжувала жити в будинку своїх батьків і вважала його своїм. Однак після смерті дідуся і тяжкої хвороби бабусі моя тітка заявила, що будинок має бути розділений порівну, оскільки вона також зробила свій внесок, встановивши склопакети і нові двері, і це незважаючи на те, що на той час була фінансово нездатна.
Не зумівши дійти до мирної угоди, тітка звернулася до суду, але програла, оскільки заповіт було складено на користь моєї матері. З того часу наші сім’ї перестали спілкуватися. Навіть мій двоюрідний брат, з яким я ділила такі близькі моменти, як хрещення моєї дочки, віддалився, заборонивши мені будь-які контакти зі своєю дитиною. Я часто думаю: невже питання спадщини, причому не такої вже й величезної, моє стати причиною настільки серйозного конфлікту?