Коли моєму синові Макару виповнилося 3 роки, я погодився віддати його до місцевого державного дитячого садка, незважаючи на те, що у мене були сумніви, засновані на власному – не найкращому досвіді. Моя дружина Тамара вважала, що так зручніше через близькість до будинку. Вихователі здалися мені кваліфікованими та доброзичливими, а Тамара, яка зазвичай відводила та забирала Макара через мій ненормований робочий графік, зазначила, що вони високо оцінили поведінку нашого сина.
Якось я вийшов з роботи раніше і вирішив забрати Макара сам, плануючи провести з ним приємний день у парку, а потім посидіти вдома за переглядом мультфільмів. Купивши для сина частування, я під’їхав до дитячого садка, коли діти вже прокидалися від сну. Я тихенько чекав у коридорі, щоб зробити Макару сюрприз. Саме тоді я зненацька став свідком тривожної сцени. Вихователька Оксана Матвіївна, не підозрюючи про мою присутність, лаяла та кричала на Макара та інших дітей, щоб вони швидше прокидалися. Коли вона зрозуміла, що я стою в неї за спиною, то швидко перейшла на привітний тон, проте шкода була завдана – я побачив її справжню поведінку.
Стривожений, я відвів Макара прямо до директора дитячого садка, щоб повідомити про те, що сталося. Я висловив своє занепокоєння ставленням виховательки до дітей і наполягав на проведенні відповідних заходів, наголосивши, що працівники дитячих установ мають щиро дбати про дітей, а не зганяти на них своє невдоволення. Директор вибачилася та пообіцяла розібратися з проблемою. Незважаючи на її запевнення, я почав подумувати про те, щоб перевести Макара в приватний дитячий садок, бо боюся, що це був не поодинокий випадок. Думка про те, що й інші вихователі можуть поводитись подібним чином, сильно турбує мене. Адже я не можу знати, як це позначиться на добробуті та розвитку мого сина.