Я єдина дочка і завжди була близькою до мами. Ми були хорошими подругами, і я ділилася з нею всіма деталями свого особистого життя, іноді шкодуючи про це, але все одно посвячувала її у все. Два роки тому я переїхала за кордон, і вже рік живу зі своїм хлопцем. У нас все дуже добре, і про рідкі дрібні сварки я батькам не розповідаю, тому що навчилася на своїх помилках. Я ділюся тільки хорошим.
Ми частіше листуємося, а зідзвонюємося раз на кілька тижнів, тому що я поєдную роботу і навчання і не можу бути на зв’язку постійно. Батьки працюють вдома, завжди доступні і чекають на мої повідомлення та дзвінки. Навіть якби я хотіла поскаржитися, часу на це не вистачає, тому що є важливіші теми для обговорення. Нещодавно ми з хлопцем купили квитки, щоби приїхати до моїх батьків і познайомитися. Протягом цього місяця моя мама кілька разів намагалася налаштувати мене проти нього. Вона казала:
«Я бажаю тобі щастя, дочко, розплющ очі, думай сама, ти живеш з неправильною людиною, він поганий, він гуляє, а ти за нього ще й платиш», – і так далі. Все це не має жодних підстав, і мене це дуже ображає. Мені боляче, бо я щаслива і не розумію, чому мама намагається розлучити нас. Іноді я перестаю говорити з нею, іноді намагаюся пояснити, що її страхи є нормальними. Я не знаю, що робити у цій ситуації. Мати одна, а чоловіків багато, але з матір’ю не проживеш усе життя, треба будувати свою сім’ю. Також я знаю, що навряд чи повернуся в моє селище жити, навіть якщо не складеться з моїм обранцем. Не можу зрозуміти причину маминої поведінки.