Коли мені несподівано зателефонувала моя дочка Наташа, я відразу відчула тривогу, тому що зазвичай вона уникала переривати мене в робочий час. Я знаходилася на заробітках в Іспанії, куди переїхала, щоб заробляти на життя, підробляючи в готелі після того, як мій чоловік вимагав, щоб я звільнила нашу квартиру для його нової коханки. Через ці потрясіння нам з Наташею довелося спочатку переїхати до старого будинку моїх батьків у селі. Однак, подорослішавши, Наташа переїхала вчитися в інститут і в результаті зняла власну квартиру, а потім зайнялася ювелірною справою.
Незабаром вона познайомилася з Дмитром – кур’єром, і вони стали жити разом. Від цих відносин у Наташі народилася дитина, і разом з двома дітьми Дмитра вони утворили велику родину. Я продовжував підтримувати доньку матеріально, висилаючи 300 євро на місяць, тому що знала, що виховання дітей – справа витратна. Однак цього разу Наталія попросила ще 300 євро на ремонт квартири, оскільки вони жили в старому будинку Дмитра, який дуже потребував оновлення. Я була вражена.
Справа була не тільки в самому проханні, а й у її підтексті: чому я маю фінансувати ремонт у квартирі Дмитра? Наталя стверджувала, що тепер це їхній сімейний будинок, і ремонт необхідний для їхнього спільного життя. Як би там не було, розриваючись між бажанням підтримати дочку і відчуттям несправедливого тягаря, я борюся з рішенням: як мені вчинити?