У селі все ще обговорювали новину: Іван повернувся до дружини, але не один, а з дітьми від іншої жінки. – Ольга, навіщо тобі це потрібно? – не витримала одна із сусідок. – Вона ж забрала в тебе чоловіка, а тепер ти збираєшся вирощувати її дітей? Ольга важко зітхнула, їй було гірко чути такі слова, але спокійно відповіла: – Так, я розумію, що роблю. Це діти мого чоловіка. Іван уже нагулявся і повернувся додому. Ганни більше немає, вона пішла з життя, і тепер їй байдуже, що відбувається тут. А діти не винні.
У них є батько, який не залишить їх, і я можу піклуватись про них, адже своїх дітей у мене ніколи не було. Хоч про цих сирот дбатиму. Сусідка лише похитала головою, але промовчала. А Ольга у цей час згадувала свою молодість. Ще студенткою вона мріяла про такого чоловіка, як Іван – розумного, гарного викладача. Тоді він викладав право, і його доглядала секретарка Ганна, молода жінка з одним невдалим шлюбом за плечима. Але Ольга вирішила боротися за Івана, наполегливо цікавлячись його предметом.
Згодом він почав звертати на неї увагу. Ольга жила у власній квартирі, залишеній бабусею, та часто запрошувала Івана на вечерю. Так вони почали зустрічатись, а незабаром жити разом. Але Ганна не давала їм спокою. Якось вона вигукнула в університеті: – Ти вкрала у мене нареченого! Ольга лише посміхнулася: – Треба було тримати свого нареченого ближче. Всі навкруги засміялися, а Ганна відчула себе приниженою, але не відступила. – Ти все одно не будеш з ним щаслива! – кинула вона Ользі прямо в обличчя.
І ці слова стали пророцтвом. Іван почав затримуватися, все частіше відвідував Ганну. Коли Ольга дізналася, що та вагітна, у ній зчинилася злість. Сама вона не могла мати дітей, а Ганна народила сина Івану. Іван проводив з дитиною весь час, а коли народився другий, він вирішив піти до Ганни остаточно. – Я йду, – чесно сказав він. – Там мої діти, я не можу їх кинути. Ти молода та розумна, ще влаштуєш своє життя. Ольга не змогла втримати його, але невдовзі трапилося нещастя: Ганна померла. Іван повернувся з дітьми, а Ольга зрозуміла, що тепер усе зміниться. Вона запропонувала Івану разом виховувати дітей і він погодився. З того часу Ольга ростила синів Івана, як своїх. Для неї вони стали рідними, а вона для них – мамою. Плітки сусідів її більше не хвилювали. Зараз вона має все, про що вона мріяла: старші сини обзавелися сім’ями, а молодший Олег закінчує університет. Ольга сподівається, що він виправдає її очікування. Як ви вважаєте, чи правильно вчинила Ольга?