На весіллі сваха дорікнула мені за те, що мій син не має власної квартири, коли я володію трьома.
Я овдовіла, коли мій син був ще малий, і без власного житла чи професії я поїхала на заробтіки за кордон, щоб забезпечити нас з сином.
Через роки наполегливої праці я придбала дві квартири в столиці: одну для нас з сином, другу здавала в оренду, щоб оплачувати його освіту.
Пізніше, я купила третю квартиру в кредит, думаючи про майбутнє сина. Проте, його наречена Інна, яка не могла втриматися на роботі та нічим не допомагала по дому, змусила мене змінити свої плани.
На весіллі вона та її мати заявили, що чоловік має забезпечувати дружину, посилаючись на старовинні традиції, хоча Інна сама не могла взяти на себе навіть елементарні обов’язки.
Через вісім років на хрестинах другого онука, сваха знову засудила мене, на що я різко відповіла, підкресливши, що мій син освічений і успішний завдяки моїм зусиллям і що його дружина теж повинна робити внесок у добробут сім’ї.
Ідучи зі свята, я почула від сина, що кожен має право на свою думку і я не повинна чекати на схвалення кожного його рішення.
Це змусило мене замислитись, чи справді я помилилася, чекаючи подяки та розуміння за свої жертви.