Робота дизайнером у маленькому місті сповнена викликів: клієнти хочуть шедеври за мінімальні гроші та часто торгуються. Після роботи я повертаюся додому повз колишніх однокласників, які живуть скромними мріями про «нову» машину, і не розуміють особливостей моєї роботи. Вони вважають, що жінка має займатися домашніми справами, а не кар’єрою.
Через два роки моє терпіння було винагороджене: завдяки зв’язкам дальньої родички мами, я отримала шанс брати участь у конкурсі на посаду у великому місті. Не без сумнівів, але з надією, я прийняла участь і виграла, переїхавши і почавши нове життя.
Офіс вразив комфортом та інтелігентністю колег. Житло знайшлося недалеко від роботи за нормальну ціну.
Тут я зустріла Кирила, скромного та добродушного чоловіка, зовсім не схожого на моїх шкільних друзів. Він швидко познайомив мене зі своєю сім’єю, яка тепло прийняла мене.
Однак поступово я почала усвідомлювати, що у Кирила та його сім’ї є свій вид егоїзму. Вони поважають особисті межі, але емоційне ставлення видається байдужим.
Після поїздки до батьків та повернення я усвідомила, що моя присутність у їхньому житті мало що змінює. Моя сім’я завжди підтримувала мене, але зараз я стою перед вибором: чи потрібна мені сім’я, де я невидима?
Тепер, коли Ганна Аркадіївна говорить про весілля, я замислююсь про втечу. Чи варто залишатися у стосунках, де я почуваюся самотньою, навіть перебуваючи поряд з близькими?