Зі сторони може здатися, що Ганна не допомагає хворій матері. Однак, під впливом життєвого вибору своєї матері, яка робила наголос на особистому комфорті і зневажала материнським боргом, Ганна давно вже навчилася ігнорувати подібну критику.
У селі ходили плітки про погіршення здоров’я її матері, які вона спритно присікала, але розмови все одно не припинялися.
Мати Ганна, яка рідко жила в селі, віддавала перевагу заробітку за кордоном, а не сім’ї, залишивши її рости з бабусею. Незважаючи на успіх і багатство матері, бабуся важко забезпечувала Ганну: шила їй одяг і жила на скромну пенсію. Батько Ганни, який спочатку підтримував її, зрештою теж зник, а потім помер.
У Ганни з матір’ю був мінімальний контакт: жінка приїжджала до села лише для того, щоб погостювати у багатих друзів, не виявляючи жодного інтересу до дочки.
Коли мати Ганни остаточно повернулася до села у віці 67 років – після чергової невдалої поїздки за кордон та значного погіршення здоров’я – Ганна намагалася помиритися з нею, але емоційна дистанція виявилася надто великою, щоб її подолати.
Тепер, коли стан матері погіршується, її доглядає сусідка, яка бажає отримати спадщину. Як би там не було, Ганна все одно стикається з тиском суспільства, що вимагає пробачити стареньку, з якою вона не відчуває родинного зв’язку.
Незважаючи на те, що вона її біологічна дочка, Ганна залишається відстороненою, переслідуваною все життя її зневагою та відсутністю.