Ми з Володею живемо у селищі та все життя багато працюємо. Чоловік переважно займається будівельними роботами, я працюю стоматологом. За рахунок цього добре заробляємо. У нас двоє дітей: Ростик навчається у 8 класі, а Вероніка – випускниця. Син цікавиться інформатикою, тому ми записали його на курси до ІТ-школи, адже він мріє стати програмістом. Донька вивчає дві іноземні мови у школі та окремо займається французькою з репетитором, вона планує пов’язати своє життя з закордоном. Ми дуже намагаємося для дітей, щоб допомогти їм досягти своїх цілей.
Але у сусідів ситуація зовсім інша. Там чоловік та дружина теж працюють, але на місцевому заводі, а дітей у них п’ятеро. І всі вони фактично ростуть самі по собі, допомагаючи один одному. Старший син навчається з Веронікою в одному класі, але в нього навіть пристойного одягу немає, все лише з секонд-хенду. Бідолашний хлопчик змушений підробляти, часто бачу його біля супермаркету, де він розвантажує товар. Про вищу освіту він навіть не мріє, адже на це потрібні гроші.
Наймолодшій доньці, Алінці, всього 4 роки. Вона часто ходить брудна, неохайна, і стає шкода цю дитину. Батько, Кирило, постійно приходить з роботи втомлений, часто лається на дітей. Я розумію, йому важко утримувати таку велику родину, але навіщо було заводити стільки дітей? А якщо вже наважилися, то чому він не поїде на заробітки? Несправедливо це якось. Комусь пощастило мати багато дітей, але вони не можуть належним чином подбати про них. А хтось віддав би все, щоби відчути радість батьківства.
У мене є двоюрідна сестра Валентина, її доньці Лесі вже 32 роки, вона давно одружена, але своїх дітей немає. Племінниця з радістю взяла б прийомну дитину і стала їй матір’ю. Нещодавно була в церкві та бачила, як Кирило виховував свою молодшу доньку. Алінка ще зовсім мала, довго спокійно стояти не може, а він застосовує силу. Неможливо бачити, як він кричав на неї: – Віддам тебе до дитячого будинку! У очах дівчинки з’явилися сльози. Так стало шкода цю малу. Ніхто її не приголубить, не скаже доброго слова. Адже має бути відповідальність за своїх дітей. Хоч би скільки їх було, їх треба любити. Дивлюся на цю родину і все більше думаю, чи не поскаржитися у відповідні служби. А що ви думаєте? Як бути дітям у такій ситуації?