Мені дуже пощастило в житті з чоловіком Денисом, який був чудовою людиною, люблячим батьком нашого сина і майстром на всі руки. На жаль, він пішов з життя, ще зовсім молодим, залишивши мене і нашого сина на волю долі. Після його смерті я вирішила переїхати до Італії, щоб працювати та забезпечувати сина, який починав навчатися та жив у гуртожитку.
За ці роки мені вдалося фінансово підтримати його у навчанні, одруженні і навіть допомогти йому купити квартиру. Через роки, досягнувши багато для сина і спостерігаючи за тим, як він створює свою сім’ю, я відчула бажання повернутися на батьківщину. Я накопичила достатньо грошей, щоб жити безбідно в старості, плануючи оселитися в квартирі, яку ми колись купили разом з чоловіком.
Однак, повернувшись, я виявила, що в моїй квартирі вже мешкає онука, яка планує привести туди свого чоловіка. і для мене місця не лишилося… Розчарована і втомлена після стількох років, проведених за кордоном, я наполягла на тому, щоб жити у своїй квартирі поодинці. Це рішення викликало розлад між мною та моєю сім’єю, оскільки вони були незадоволені моїм рішенням відвоювати свій простір. Звичайно, я сумніваюся, чи правильно я вчинила. Але все, чого я хотіла – це спокійно жити у своєму власному будинку після багатьох років жертв і праці.