Коли я росла, я не могла дочекатися свого 16-річчя, щоб змінити ім’я, яке мені завжди не подобалося. «Нас у сім’ї троє, і мої батьки дуже хотіли дівчинку», – пояснювала я, – «коли вони дізналися, що я скоро з’явлюся на світ, вони були в захваті і хотіли, щоб моє ім’я було особливим».
Після тривалих обговорень вони зупинилися на імені Калина. За день до мого народження мама купила книгу, прочитала її в один присід і вирішила назвати мене Сюзанною. Незважаючи на протести тата, бабусі та дідуся, що це помилка, мама залишилася при своїй думці. Так з’явилася Сюзанна Іванівна. У дитсадку з моїм ім’ям постійно виникали проблеми. Діти не могли вимовити його правильно, переінакшуючи в будь-яку форму, що траплялася під руку.
Так я стала Сюзей. У підлітковому віці дражнилки стали жорстокими. Мене називали «овечка Сюзі». Я благала батьків дозволити мені змінити ім’я, але вони наполягали, що я переросту ці дурні переживання. «Колись ти сміятимешся над цим», – говорили вони, але мене це не переконувало. Здавалося, що моє ім’я приносить лише проблеми. Тому я звертаюся до всіх батьків з проханням від кожної дитини, яку обтяжує її ім’я: подумайте, як воно вплине на життя вашої дитини. Подумайте про це гарненько!