Колись я цінувала гармонію у своїй сім’ї, поки весілля брата не змінило все. Його дружина Лєра та її владна мати порушили нашу сімейну ідилію. Я відкладала створення власної сім’ї через проблеми зі здоров’ям: не могла мати дітей. Після того, як Лєра завагітніла, обожнення моєї мами посилилося, і вона запропонувала мені обмежити свої візити до них, щоб уникнути ревнощів, стверджуючи, що так буде краще для всіх.
У той період ми з чоловіком вирішили всиновити дитину. Майже одночасно з пологами Лєри у нашій родині з’явився хлопчик з проблемами зі здоров’ям. Незважаючи на те, що лікарі сумнівалися у його розумових здібностях, він розвивався, навчався ходити та спілкуватися, як і інші діти. Але моя мама відмовлялася визнавати його, що завдавало мені глибокого болю. Потім мій шлюб розпався: чоловік пішов від мене до іншої жінки, яка була вагітна його дитиною. Мені не було куди йти – і я повернулася до будинку матері, оселилася у вітальні.
Родина брата ускладнювала мені життя, намагаючись витіснити мене з цього будинку. Часті конфлікти змусили мене звернутися до суду: я погодилася на невелику грошову компенсацію, щоб з’їхати. Але моя сім’я на цьому не зупинилася. Вони оприлюднили факт усиновлення мого сина, піддаючи його глузуванням за будь-якої зручної нагоди. У розпачі я звернулася до колишнього чоловіка, який допоміг мені винайняти невелику квартиру. Як останній крок я продала свою кімнату за копійки місцевим алкашам – як відплата за жорстокість моєї родини. Хоча іноді я почуваюся винною за результат, спогади про зловмисні дії моїх рідних розчиняють мої докори совісті.