Сьогодні хочу розповісти про одну мою знайому, працюючу пенсіонерку. Вона живе у маленькій квартирі зі своїми двома дорослими дітьми. На такій житлоплощі одному жити тісно, а тут ціла родина. Їй 65 років, синові – 35, а дочці 30. Усі здорові працюючі люди з середньою зарплатою. Готує кожен сам собі окремо, тому кожен має свою полицю в холодильнику. Син живе в тій кімнаті, що менша, а в другій – подруга з дочкою. Але спить подруга на матраці на кухні. Навіть не уявляю, як вона там поміщається, але по-іншому не виходить.
Кілька років тому її дочка народила дитину від приїжджого роботяги, який іноді приходить до них додому. Так, як вони, не мешкає ніхто з моїх знайомих. Усі намагаються проживати окремо від дітей, розмінюють при цьому квартиру, наприклад, або оформляють іпотеку. Тому що на відстані любов до родичів набагато міцніша, і всі щасливі. Я не раз пропонувала їй розміняти їхню квартиру, додати трохи грошей з кожного і купити всім по однокімнатній квартирі. У кожного з’явилася б можливість жити в нормальних і комфортних умовах. Але знайома нарікає на нестачу грошей. Мені не зрозуміти, як вони можуть разом жити на такій маленькій квартирі з ненавистю один до одного.
А грошей у них немає, бо вони живуть у вигаданому світі. Її син купив у кредит дорогий автомобіль, щоб здаватися крутим і багатим. А живе він при цьому разом з матір’ю у маленькій квартирі. А сама знайома, кілька разів на рік їздить відпочивати до Туреччини. Обов’язково має бути п’ятизірковий готель та програма «все включено». А відпочиває вона там за кредитні гроші, які потім виплачує упродовж двох місяців. І так по колу. Виходить, що 20 днів вона живе немов у раю, а решту часу ділить свою маленьку квартиру зі своїми дітьми. Переконати приятельку неможливо. Деякі люди купують дорогі авто, речі, прикраси, не маючи за душею нічого. Вони хочуть здаватися іншими людьми, не такими, якими вони є насправді. Моя думка, перше, чим необхідно себе забезпечити, так це хорошим житлом. Жити треба у реальному світі, а не вигаданому.