Останні роки ми з чоловіком виховували нашого сина, поки я перебувала у тривалій декретній відпустці. Я планувала повернутися до роботи, як тільки наш син почне відвідувати дитячий садок. Такому рішенню став сприяти ще й той факт, що фінансова динаміка у нашому будинку значно змінилася. Спочатку мій чоловік вправно керував нашими фінансами, покриваючи найнеобхідніше і навіть дозволяючи нам невеликі розкоші. Однак останнім часом він став виділяти значну частину свого доходу своїм батькам, посилаючись на їхню гостру потребу в підтримці, що значно обмежило наші ресурси.
До появи сина це було б не настільки серйозною проблемою, але з народженням дитини наші фінансові потреби, природно, стали неминуче зростати. Незважаючи на мої спроби обговорити з ним це питання, чоловік займав тверду позицію, наполягаючи на своїй самостійності у питаннях заробітку та пропонуючи мені повернутися на роботу, якщо я чимось не задоволена. Спостерігаючи за зовні стабільним життям його батьків, які господарюють і мають вдома незаміжню дочку, мені важко примирити їхні передбачувані фінансові труднощі з реальністю.
Мої власні батьки, незважаючи на подібні економічні проблеми, жодного разу не обтяжували нас. Навпаки, вони надавали будь-яку посильну підтримку, що різко контрастувало з очікуваннями сім’ї мого чоловіка. Зараз я часто засмучуюсь і турбуюся про благополуччя нашої родини, оскільки мій чоловік ставить комфорт своїх батьків вище за наші насущні потреби. Такий дисбаланс викликає почуття нехтування нашими потребами, що призводить до напруженості та гострої дилеми: як вирішити проблему скорочення ресурсів без шкоди для якості життя нашої родини?