Моя свекруха з самого початку дала зрозуміти, що не прийме мене в сім’ю і тим більше не стане до мене ставитися, як до дочки. З перших днів нашого знайомства Валентина Андріївна сказала: — Ти для мене чужа і завжди такою залишишся. Я тебе не прийму і не допомагатиму. Коли у вас з’являться діти, навіть не звертайтеся до мене за допомогою, адже це ваші діти, ось ви їх і виховуйте. Ці слова я запам’ятала добре і більше до свекрухи не зверталася.
Усі турботи та допомогу у скрутні моменти завжди брала на себе моя мама. Хоча вона жила в іншому місті, мати завжди знаходила час для нас. А Валентина Андріївна, незважаючи на те, що мешкала буквально на сусідній вулиці, ніколи не допомагала. Ми з чоловіком жили у власній квартирі, яку купили невдовзі після весілля. Ми були фінансово незалежними від батьків і добре заробляли. Коли у нас народилася перша донька, було складно як фізично, так і морально, бо мала страждала від кольк і постійно плакала.
Моя мама приїжджала щодня, щоб допомогти з Надею, допомогти мені забратися, приготувати їжу та просто дати можливість виспатися. Пізніше у нас народилася друга дитина, і знову на допомогу прийшла моя мама. Вона залишалася у нас на ніч, готувала смачні сніданки та вечері, допомагала з домашніми справами. Онуки любили бабусю Любу, а Валентина Андріївна з’являлася лише на святах, та й то не завжди. Але одного разу свекруха зламала ногу на заняттях танцями (вона ходила на уроки хореографії) і раптом вирішила, що я зобов’язана про неї піклуватися.
— Сину, а де твоя дружина? Чому ви привезли мене з лікарні додому, а не забрали до себе? — дивувалася Валентина Андріївна. — Мамо, адже ти сама сказала, що Катя для тебе ніхто, чужа людина. Тому вона не доглядатиме за тобою. Ми наймемо доглядальницю, а я приїжджатиму до тебе після роботи, коли зможу, — пояснив чоловік. — Вона зобов’язана доглядати мене, адже вона моя невістка! — не вгамувалася Валентина Андріївна.
— Хіба це нормально — довіряти догляд чужим людям, коли є дорослі діти? Але чоловік уже не хотів слухати її претензій. З того часу свекруха на мене скривджена і не розмовляє ні зі мною, ні з моїми батьками. Вона також не поспішає спілкуватися з онуками. Щиро кажучи, мені все одно. Я нічого поганого не зробила і не залишила її без допомоги, просто дала їй те, що вона сама обрала – дистанцію у відносинах. І я ні краплі не шкодую про своє рішення. Хто правий у цій ситуації? Як би вчинили ви?