Після відходу матері на той світ ми з сестрою Оленою успадкував її сільський будинок. Сестра прожила в ньому більше 30 років. Незважаючи на те, що мені самій будинок був не потрібен, так як я з родиною жила в іншому місті, я все одно не могла змусити себе офіційно відмовитися від своєї частки спадщини.
Олена вийшла заміж молодою і все життя прожила в домі своєї матері, виховуючи там дітей, поки її чоловік, а потім і їхні діти працювали за кордоном. Протягом багатьох років я часто відвідувава її, допомагала й брала Олену з її родиною у відпустку. Ми підтримували тісний сімейний зв’язок. Однак через два роки після смерті матері я почала відчувати себе небажаною гостею в будинку свого дитинства. Привозячи подарунки та різні речі, я відчувала зростаючу холодність з боку Олени та її чоловіка.
Останній візит був особливо напруженим: вони півгодини не відкривали двері, хоча було ясно, що вони вдома. Відсторонена поведінка Олени залишила мене в подиві і печалі. Мені не хочется завдавати ще більший дискомфорт і претендувати на будинок, в якому для мене мало щастя, але я також переживаю про те, як розділ будинку вплине на становище Олени. І що мені тепер робити з нашим спільним спадком і чи не втрачаю я щось важливе в її поведінці?