Гнат Степанович був дуже незадоволений міським життям після того, як його син Павло вивіз його з улюбленого села зимувати в місто, вважавши це безпечнішим і зручнішим через суворі сільські зими. Щодня Гнат мовчки обходив житловий комплекс, почуваючи себе ізольованим, без знайомих осіб та привітань, до яких він звик. Коли він залишав село, його сусідка Варя обіцяла доглянути будинок, запевнивши, що все буде гаразд. І все-таки старий почував себе глибоко нещасним, покидаючи своє житло. Після прибуття в місто його невістка Ксенія та онук Артур тепло зустріли його, але їхні умови життя здалися Гнату тісними та неприродними.
Незважаючи на всі зусилля Ксенії влаштувати його зручніше і запевнення Павла, що все це тимчасово, Гнат щодня висловлював бажання повернутися додому. Він відчував себе не у своїй тарілці в місті, сумуючи за простими радощами свого сільського життя. Через пару тижнів, трохи адаптувавшись до міського життя, Гнат знайшов співтовариство літніх любителів шахів, яке принесло йому деяку втіху, але потяг до рідного села все одно залишався сильним. Коли настала весна, Гнат не міг більше чекати: він повернувся до свого будинку.
Увійшовши до рідної домівки, він був моментально вражений, дізнавшись, що його сусідка Варя поселила в його будинку свою тітку, щоб допомогти їй впоратися з житловою кризою. Незважаючи на початковий подив, це рішення виявилося благословенням. Гнат і Дар’я швидко зблизилися, ділилися їжею та спілкуванням, що принесло нову радість у життя старого. Коли Павло та його сім’я приїхали в гості через кілька дні , вони були здивовані, але щасливі, виявивши, що Гнат не тільки задоволений, а й процвітає разом з Дар’єю. Село, з його згуртованим співтовариством і неспішним ритмом життя, було тим місцем, до якого І Гнат справді належав усім серцем, а тепер йому було з ким розділити це щастя.