Ми з Пашею були одружені вже два роки, обидва багато працювали і з нетерпінням чекали на вихідні, щоб трохи відпочити. Якось суботнього ранку Паша розбудив мене рано. “Даша, прокидайся! Нам треба їхати на дачу! Мама дзвонила – хтось туди вдерся!” “Сам їдь! Дай мені поспати!” “Я не можу, пам’ятаєш? У мене права відібрали”. Неохоче я пішла в душ, поки Паша готував каву, сподіваючись, що це мене розбудить. Вийшовши з душу, я виявила несподіваних гостей – маму та сестру Паші. “Паша, чому ти не одягнений? Нам треба йти!” – Наполягала його мама. “І мені знову доведеться чекати на твою “фіфу”!” – додала його сестра.
Я зайшла на кухню на цій ноті: “Доброго ранку! З чим пов’язаний такий ранній візит?” “І що вона собі дозволяє?!”, – Вигукнула сестра Паші. “Вдома я роблю те, що хочу”, – відповіла я. “Досить ледарити! Поїхали!” – Закликала його мама. “А чому я маю вести машину? Я жахливий водій. Пам’ятаєш аналогію з мавпою з гранатою? Ви можете поїхати електричкою”. Передісторія така: Паша втратив водійське посвідчення, тому що його мати, випивши разом з ним на сімейному святі, наполягла на тому, щоб він відвіз її додому – всього за п’ять хвилин ходьби. Я запропонувала сісти за кермо, але вона відмовилася, розкритикувавши мої навички водіння.
Паша поїхав, його зупинили і забрали права. “Я не ваш шофер”, – нагадала я їм, – “їдьте на таксі або на електричці, як усі”. Я взяла пляшку з холодильника, зробила ковток та зрозуміла, що це вино, а не сік. “Упс, схоже, тепер я точно не зможу вести машину. Піду я спати!” Не зважаючи на їхні протести, я повернулася до спальні. Паша пішов за мною. “Чому ти така сувора з ними?” “Вони самі напросилися на таке ставлення! Сьогодні у мене вихідний, і я хочу спати!” “Може, варто було перевірити котедж? Раптом там справді злодії?” “Немає ніяких злодіїв. Твоя мама вже кілька тижнів умовляє мене привевзти звідти картоплю. Вона придумала цю історію зі злодіями. Давай просто поспимо”. Переконавшись, Паша відправив маму назад, приєднався до мене, і ми спокійно поснідали, а потім прогулялися парком.