Віра Петрівна тільки влаштувалась у куточку кухні для сніданку, як тихий ранок пронизав дзвінок на телефон. – Невістка мені дзвонить! – пробурмотіла вона, – чому зараз? Два роки її не бачила. Не можу сказати, що я за нею сумую! Спочатку поснідаю, а потім, можливо, візьму трубку. Дзвінки Ірини не припинялися. Віра Петрівна зітхнувши відклала бутерброд із ковбасою та сиром і перервала чаювання, щоб відповісти. – Щось термінове? – гаркнула вона в трубку. – Здрастуйте, Віро Петрівно. Нам треба поговорити про дещо важливе, – сказала Ірина. – Нам нема чого з тобою обговорювати! – Але йдеться про Михайла! – від цих слів невістки Віра Петрівна підняла брови, – про вашого сина. Давайте зустрінемося, щоб спокійно поговорити. – Якщо це важливо, викладай зараз! – відповіла Віра Петрівна. – Але ж це дуже делікат… – Кажи, чи я кидаю слухавку! – Віра Петрівна не дала невістці домовити. Ірина прокричала: – Михайло мені зраджує! Що мені робити? Віра Петрівна була здивована, потім зневажливо відповіла: – Він же чоловік, на що ти чекала? Якби ти була гарною дружиною… Ірина обірвала її: – Я теж працюю! Але він покинув роботу, коли ми одружилися, і просто байдикує! Він мав знайти роботу, але так і не знайшов! – Він має вищу освіту! Мій син розумний! – захищалася Віра Петрівна, як могла.
– Це не допомагає, він звичайний ледар, що сидить удома! – відповіла Ірина. Вони обмінялися взаємними звинуваченнями. Ірина нарікала на неуважність Михайла до їхньої доньки та домашніх справ. Віра Петрівна звинувачувала Ірину в тому, що вона задушила чоловіка своєю гіперопікою. Нарешті, Ірина благала: – Будь ласка, поговоріть із ним. Його зради – це остання крапля. Я сама не впораюся. – Ти хочеш його вигнати? Нехай він повернеться до мене! – зраділа Віра Петрівна. – Але він назавжди втратить підтримку, яку я надаю йому, – попередила Ірина.
– Так тому і бути! – сказала Віра Петрівна і закінчила розмову. Пізніше Михайло приїхав до Віри Петрівни із речами. Вона спочатку зраділа, але потім зрозуміла, що він і її обкрадав. Він кожні 2-3 дні позичав гроші на квіти для своєї коханки. – Знайди вже роботу! – огризнулася Віра Петрівна. Він відмовився. Мати запропонувала йому переїхати жити до коханки, але той відкрив, що вона заміжня. – Іди, помирись з Іриною! – Здалася Віра Петрівна. – Вона мене не прийме, – зітхнув він. Нахмурившись, Віра Петрівна набрала номер Ірини, але він виявився відключеним. Невістка її заблокувала.