Я народилася і росла в люблячій сім’ї, і в мене було щасливе дитинство, поки у віці 7 років не трапилася трагедія. Мій батько загинув в автокатастрофі, що перевернуло наше з мамою життя з ніг на голову. Коли наші заощадження вичерпалися, моя мама влаштувалася на роботу в роздрібну торгівлю і, зрештою, зустріла дядька Тимура, за якого вийшла заміж.
Спочатку він здавався благословенням, яке повертало радість у наше життя. Однак згодом Тимур почав сильно пити, що призводило до частих та жорстоких сварок. Якось увечері, після особливо серйозного конфлікту, я спробувала втрутитися – і зазнала травм. Наступного дня після того, як мою матір було госпіталізовано, Тимур безсердечно повідомив мені про її смерть. У розпачі я звернулася за допомогою до наших сусідів – бабусі Тоні та дідуся Станіслава – які стали моїми опікунами.
Вони допомогли притягнути до відповідальності Тимура. Його посадили, а я успадкувала нашу квартиру. Завдяки підтримці моїх опікунів мені вдалося здобути освіту та побудувати стабільне життя. Зараз, через роки, я заміжня, у мене є діти, але я, як і раніше, гостро відчуваю відсутність моєї матері. Тоня зі Станіславом теж уже на тому світі, але їхня доброта та другий шанс, який вони мені дали, продовжують формувати моє життя…