Нещодавно я відвезла свою кохану бабусю до лікарні на обстеження, тому що її мучили біль у серці, але вона довго не наважувалася звернутися до лікаря. Переймаючись її здоров’ям, я взяла відгул на роботі, щоб супроводжувати її. По дорозі назад ми зустріли її давню подругу, бабу Люду, яку теж підвезли. Незважаючи на свій вік, Люда випромінювала життєву енергію та позитив.
Вона запросила нас на чай у свою скромну, пошарпану часом квартиру – місце, наповнене чарівністю минулих років, не зачеплене сучасним ремонтом. Під час бесіди про життя та здоров’я Люда висловила задоволення своїм простим існуванням, наголосивши на абсолютній неважливості матеріальних благ та зневагу до старіння. Для неї завжди важливіше було створення радісних спогадів, аніж підтримка естетики вдома.
Люда поділилася також і своєю пристрастю до подорожей: вона відкладала більшу частину своєї пенсії на спонтанні поїздки та насолоджувалася трепетом дослідження та свободи. Ця зустріч змусила мене задуматися про власне життя у 28 років: я була поглинута роботою і накопичувала на майбутню квартиру, але була позбавлена будь-яких вражень та пригод. У результаті, натхненна життєлюбством Люди та її вмінням насолоджуватися кожним моментом, я почала сумніватися у своїх пріоритетах. Я все ще розмірковую про мудрість її підходу до повноцінного та радісного життя…