З самого початку я мала натягнуті стосунки з сім’єю чоловіка: вони ніколи не приймали мене по-справжньому. Єдиним винятком була бабуся чоловіка, яка тепло прийняла мене, на відміну від свекрухи та золовки, які вважали мене негідною. Її прихильність до мене лише підігрівала їхнє невдоволення, особливо коли народилася наша дочка, і бабуся її просто обожнювала. Планам переїхати до бабусиної міської квартири завадила свекруха, яка вмовила її переїхати до їхнього сільського будинку, придивившись квартиру для себе. Незважаючи на переїзд, бабуся затягла з передачею квартири у власність.
Ми допомогли їй переїхати та відремонтувати старий сільський будинок, на що пішло більше двох місяців. Ми навіть допомогли розбити город та фруктовий сад; ніхто з інших її родичів не спромігся відвідати її. Якось ми були вражені, виявивши, що моя золовка та її діти переїхали до бабусиного будинку. Безлад та неприбрані наслідки шашликів на вулиці свідчили про їхню зневагу. Мій чоловік зажадав, щоб вони забралися, що вони й робили з небажанням протягом кількох годин.
За цей час я побалакала з бабусею і дізналася, що золовка з дітьми планують переїхати туди на весну та літо. До речі, холодильник був порожній, незважаючи на те, що ми запаслися продуктами за тиждень до цього. Розлютившись, мій чоловік відправив їх у місто. Наступного ранку свекруха зчинила шум, але бабуся люто захищала нас, попереджаючи дочку про те, що вона не має права розпоряджатися її будинком. Вона підтвердила, що ми – її законні спадкоємці. Ця конфронтація швидко вивела мою свекруху з себе. Я глибоко співчувала бабусі, щедрій душі, яку експлуатували рідні заради матеріальної вигоди, не розуміючи пріоритету вигоди над щирою добротою.