Якось Варя повернулася додому з інституту в поганому настрої, грюкнула дверима і замкнулася. Її бабуся, Аліна Петрівна, лише під час миття посуду помітила, що Варя засмучена, і припустила, що це пов’язано зі сваркою з її хлопцем Антоном. Вона намагалася втішити Варю, пропонуючи смачну їжу, але дівчина відмовилася. Увечері Аліна спробувала переконати онучку в тому, що її проблеми з Антоном не варті її сліз, заявивши, що справжнє кохання у неї ще попереду. Підбадьорена бабусею, Варя зізналася, що стала свідком надмірної прихильності Антона до іншої дівчини, через що вони й посварилися.
Вислухавши онучку, Аліна поділилася своїм минулим, розповівши про свій шлюб з Петром – сусідом, який спочатку здавався добрим, але пізніше показав свою справжню, неприємну натуру. Незважаючи на попередження матері про те, що Петро може піти стопами свого лінивого батька, Аліна вийшла за нього заміж. Однак шлюб швидко розпався, і Аліна була змушена у пошуках даху над головою перебратися до батьківського дому. Зрештою, вона назавжди розлучилася з Петром, незважаючи на свою вагітність, переїхала до своєї хворої тітки до міста і почала життя з чистого аркуша.
Будучи матір’ю-одиначкою, Аліна стикалася з багатьма труднощами, зокрема одного разу втратила гаманець, у якому була майже вся місячна зарплата. На щастя, добрий хлопець на ім’я Микита знайшов і повернув його. Вони швидко потоваришували, і їхні стосунки розцвіли, привівши до довгого, наповненого любов’ю шлюбу, в якому народилася дочка, і який тривав до самої смерті Микити. Історія Аліни надихнула Варю, показавши їй, що, незважаючи на нинішнє горе, у житті є несподівані радості та вічне кохання. У результаті Варя змогла пережити розставання з Антоном, а потім і здобути щастя і створити сім’ю з Гнатом, продовживши тим самим цикл кохання та стійкості, прикладом якого була її бабуся.