Ми з дружиною нещодавно переїхали до нового житлового комплексу з приватним дитячим садком, думаючи, що це буде безпечне та якісне середовище для нашого маленького сина. У попередньому дитячому садку у сина ніколи не було проблем з іншими дітьми, тому ми очікували, що все пройде гладко, проте, несподівано для нас, він зіткнувся зі знущанням одногрупника на ім’я Яша. Через три тижні після початку занять наш син прийшов додому засмучений. Яша вдарив його по голові іграшковою машинкою.
Я розповів синові про необхідність самооборони, але ми з дружиною розійшлися у думках про те, як синок має вчинити у цій ситуації. Дружина вважала, що він не повинен відповідати агресією, що призвело до легкої сварки між нами.
Яша продовжував знущатися з нашого сина, внаслідок чого одного разу в нього з’явилася помітна шишка на лобі.
Вчителька зізналася, що розмови з Яшею та його мамою не допомагають: його мама вважала, що її син не може чинити неправильно і не вірила, що він ображає невинних дітей.
Саме тому я потай почав вчити сина постояти за себе. Ми відпрацьовували сценарії, в яких він навчався давати здачу; ми називали це його “таємним завданням”. Незабаром трапився випадок, коли Яша вихопив у сина іграшку. Коли Яша знову вдарив його, мій син дав відсіч. Мама Яші зчинила шум, і моя дружина образилася на мене через мої методи навчання.
Зрештою, я переконав дружину, що наш син має знати, як захистити себе. Він пообіцяв використовувати свої нові навички лише в тому випадку, якщо його задируватимуть. З того часу Яша перестав задирати нашого сина, а також інших дітей. Я вважаю, що вчинив правильно, навчивши сина захищатись.
А як ви думаєте? Хіба це не було єдиним правильним варіантом у ситуації, що склалася?