8 років тому, коли мій чоловік сказав мені, що йде, я відчула, як мій світ розлетівся вщент. Я залишилася одна з двома нашими дітьми, старшому з яких було 6 років, а молодшому – лише 3. У розпачі я благала його залишитися заради дітей, але Юрій наполягав, що закохався в іншу жінку. Хоча він заприсягся підтримувати наших дітей, його внесок був мінімальним, ледве покриваючи їхні основні потреби. У міру того, як вони росли – зростали і їх потреби, але він не виявляв жодної турботи про благополуччя своїх дітей.
Я поєднувала дві роботи і навіть привезла свою матір із села, щоб вона допомагала доглядати синів. До мене дійшли новини про те, що Юрій знову одружився і, здавалося, був задоволений своїм новим життям. Згодом мої обставини покращалися. Моя кар’єра процвітала, і я почала одержувати пристойний дохід. Саме тоді Юрій знову увійшов до нашого життя. Він почав відвідувати дітей у неділю, зображуючи люблячого батька. Спочатку я вітала це, вважаючи, що діти заслуговують на обох батьків.
Однак у міру того, як його візити ставали все більш частими, я почала відчувати прихований мотив . Він мав проблеми у шлюбі, плюс – він втратив роботу. Незабаром я зрозуміла, що він приходив не лише заради дітей, а й заради їжі та співчуття. Хоча він, здавалося, прагнув повернути нашу довіру, я вже стала сильною та незалежною – і не мала жодного бажання впускати його назад.