Пропрацювавши 17 років в Іспанії, я повернулася на батьківщину з достатньою кількістю грошей, щоб купити власний будинок, про який мріяла все життя. Перебуваючи за кордоном, я надавала обмежену фінансову допомогу своїм дорослим дітям, щорічно надсилаючи їм по 100 євро на дні народження. Я вважала, що у них все добре; синові допоміг купити квартиру мій колишній чоловік, а дочка вийшла заміж за забезпеченого хлопця.
Коли я повернулася, тимчасово оселилася у дочки та дала їй 200 євро за своє проживання. Але коли вона дізналася про мої плани купити будинок, атмосфера стала напруженою. Дочка образилася, що я не надавала їй суттєвої фінансової підтримки усі ці роки, і тепер планую розкішно жити у новому будинку, тоді як її сім’я живе у тісній квартирці. Мій син підтримав її слова, сказавши, що він теж чекав від мене фінансової допомоги, а я, така егоїстка, тільки про себе й думаю.
Їхня реакція викликала здивування. Я вважала, що роблю правильно, зосередившись на власній фінансовій безпеці та незалежності, тим більше, що у них своє життя і, схоже, їм від мене нічого вже не потрібно. Діти засмучені, але я вважаю, що якби вони хотіли кращого способу життя, то могли б попрацювати для цього, як я це робила стільки років. Тепер мої діти пообіцяли навіть не переступити поріг будинку, який я планую купити, адже він буде куплений «за їхні гроші». Я не права в тому, що поставила себе у пріоритет вперше в житті? Як би Ви вчинили у моїй ситуації?