Нещодавно моя сестра зажадала, щоб я віддала їй всю свою частку спадщини, мотивуючи це тим, що її фінансові потреби вищі через дітей. Однак я не бачу жодних підстав для відмови від своєї частки. Вона вибрала свій шлях, і я не несу відповідальності за ті труднощі, з якими вона стикається. Спадщина багато важить і для мене. Я не багата, але фінансово стабільна. У мене є освіта, квартира, взята в іпотеку, і машина, яку настав час міняти.
Хоча, загалом, у мене справи кращі, ніж у моєї сестри, яка втратила можливість здобути освіту і зійшлася з сумнівним партнером, який у результаті покинув її та їхніх трьох дітей, виправляти її помилки не входить до моїх обов’язків. Вона покинула університет на першому курсі під впливом обіцянок свого партнера, проігнорувавши пораду нашої родини продовжити навчання. Коли її партнер виїхав за кордон, обіцяючи краще майбутнє, а потім перервав усі контакти, вона залишилася у скрутному становищі.
Наша мати нещодавно померла. Стрес, викликаний способом життя моєї сестри, ймовірно, сприяв погіршенню її здоров’я. Незважаючи на свої обставини, сестра займає одну з квартир наших батьків і тепер стверджує, що їй потрібна ще й друга, щоб утримувати своїх дітей. Я вважаю, що спадок має бути розділений порівну. Вона і так мешкає в одній квартирі, і вимагати більше – нерозумно. Тільки її вибір привів її до нинішньої ситуації, і вона має вирішувати ці проблеми самостійно.