Два роки тому я познайомилася з чоловіком в Інтернеті. Ми почали спілкуватися, часто зустрічалися, але незабаром наші стосунки стали супроводжуватися постійними сварками та підозрами. Незважаючи на ці проблеми, я жадала довірчих нормальних відносин. Ситуація посилилася, коли я дізналася, що він одружений, а він стверджував, що це фікція у ділових цілях. Це відкриття лише посилило напругу, але я не могла змусити себе припинити стосунки.
Все ускладнювалося тим, що ми жили у різних країнах, а він приїхав до моєї країни по роботі. Через кілька місяців цих бурхливих стосунків я дізналася, що вагітна, у 24 роки, у той час як йому було 37 років. Його реакція була млявою, хоча він не заперечував проти народження дитини. Його нескінченні обіцянки про розлучення, спільне сімейне життя та переїзд на постійне місце проживання тяглися всю вагітність. Усі дев’ять місяців я провела в тривозі та сумнівах, позбавлена радості. Пізніше з’ясувалося, що він одночасно зустрічався з кількома жінками, запевняючи кожну, що він не одружений, бездітний і вільний.
Я натрапила на його обман через повідомлення у соціальних мережах. Коли я зустрілася і вирішила поговорити з ним, він назвав усе це простим фліртом і неправдивими звинуваченнями, покликаними заманити його в пастку. Він стверджував, що глибоко любить мене, але його вчинки говорили про інше. Я сподівалася, що у моєї дитини буде батько, але тепер зрозуміла, що це неможливо саме з її біологічним батьком. Почуваючись обдуреною і невпевненою, я міркувала: “Що ж мені робити?”. Я й досі стою перед цим викликом, не знаючи, як вчинити. Я знаю, що збожеволіла, але невже з цього глухого кута немає виходу?! Що ж мені робити?!