Я вийшла заміж за Жору в 33 роки – на полегшення моїх батьків, які, здавалося, вже були готові прийняти будь-якого зятя. Незважаючи на відсутність ентузіазму по відношенню до нього з боку мами та деяких родичів, я відмахнулася від їхніх невиразних побоювань, списавши їх на зайву опіку наді мною.
Вийшовши заміж, я стала вигадувати виправдання нестачі ласки та уваги з боку Жори, наприклад, його звичці не дарувати подарунки та квіти, пояснюючи це бажанням заощадити гроші для практичних цілей. Однак байдужість Жори особливо яскраво виявилася під час відпустки на морі, коли ми вирішили спробувати дайвінг. Він покинув мене під час заняття, проігнорувавши пораду інструктора триматися разом, як партнери, і я залишилася сама між скелями та була сильно налякана.
Цей випадок змусив мене усвідомити всю глибину його зневаги та підштовхнув до думки про розлучення. Незважаючи на це прозріння, перспектива зіткнутися з “я ж тобі говорила” з боку друзів та сім’ї, які з самого початку бачили, як поводиться Жора, змусила мене завагатися і лише шкодувати про те, що я не прислухалася до їхніх початкових попереджень.