Денис Вікторович пропрацював головним бухгалтером майже до сімдесяти років, але, зрештою, його відправили на заслужений відпочинок. Він відчував, що втратив ціль у житті, і жив сам у невеликому будинку. Його дружина та дочка переїхали в інше місто після того, як вони розлучилися. Незважаючи на те, що дочка Віра зрідка дзвонила та відвідувала батька, Денис почував себе самотнім.
Колишня однокласниця, Варвара Сергіївна, іноді відвідувала його і одного разу навіть запропонувала йому попрацювати у найближчому магазині продавцем. Денис погодився, і, на подив, його відразу ж взяли на роботу. Він був радий познайомитися з новими людьми, поговорити з ними про книги, а іноді й про життя. Він став більше часу проводити на свіжому повітрі, здійснюючи довгі прогулянки з собакою на прізвисько Ярик, яку він знайшов на вулиці під час дощу ще й щеня і взяв собі як домашнього вихованця. Ярик швидко став популярним серед покупців магазину та мешканців району.
Денис знову знайшов мету в житті і зрозумів, що ніколи не пізно спробувати щось нове: роботу, знайомства… Він спілкувався з Варварою та її другом, дещо замкненою, але досить цікавою людиною. Денис також знайшов спільноту любителів книг, з якими міг вести дискусії днями безперервно. Чоловік відчував свою причетність до світу таких самих захоплених людей, яким був і він сам, і був по-справжньому щасливий і вдячний долі за цей новий життєвий досвід, здавалося б, на заході його життя.