Перед весіллям моя мама сказала: «Якщо ти вирішила піти до цієї сім’ї, то ніколи не повертайся до батьківського будинку». Ці слова, сказані з такою суворістю, переслідують мене щоразу, коли я думаю про розлучення. Щоночі я лягаю спати з думкою про розрив. У мене невдалий чоловік, який напускав пил мені в очі до весілля, вдавався нормальною людиною, а після того, як ми одружилися, показав своє справжнє обличчя. Того вечора, як і багато разів раніше, я лежала в темряві, обмірковуючи своє життя. Мій чоловік Артем знову повернувся додому пізно і явно не в тверезому стані. Шумно увійшов до спальні, не звертаючи уваги на мою присутність. – Де ти була? — кинув він, не спромігшись навіть подивитися в мій бік.
— Я весь день вдома, готувала та прибирала, — тихо відповіла я, намагаючись уникнути конфлікту. — Та кому це треба! — він кинув куртку на підлогу і плюхнувся на ліжко. Кожен день з ним як випробування. Він більше не намагається приховувати свою грубість та байдужість. Коли ми зустрічалися, він був дбайливим та уважним. Але варто було нам одружитися, як все змінилося. Він став холодним і дратівливим, постійно звинувачуючи мене у своїх невдачах. — Може, варто поговорити? – Спробувала я, але він лише відмахнувся.
— Що тут говорити? Ти все одно нічого не розумієш, – огризнувся він і відвернувся до стіни. Сльози текли по моїх щоках. Я почувала себе в пастці. Мої батьки ясно дали зрозуміти, що не приймуть мене назад. Мама була непохитна у своєму рішенні. — Ти мала знати, на що йдеш, — сказала вона мені востаннє, коли ми говорили. – Мамо, але я помилилася, – намагалася я пояснити. — Це твій вибір, живи з ним, — твердо відповіла вона. Я розуміла, що не маю виходу. Розлучення означало б самотність і неприйняття. Залишатися з Артемом означало продовжувати жити у постійному стресі та болю. Я не знала, що робити, і почувала себе втраченою. Єдине, що я могла – це пережити ще одну ніч, сподіваючись, що наступний день принесе хоч трохи полегшення.