Мені дуже хочеться зберегти дружбу з Артуром та міцний зв’язок наших сімей. Але є одна обставина, яка робить це бажання нездійсненним.
Я вже не бачу іншого виходу і маю зізнатися у романі з дружиною мого друга Артура – і ця ситуація наповнює мене глибоким соромом. Ми з Артуром були близькі ще з університетських часів, а після десятирічної перерви знову зустрілися в рідному місті. Ми обоє були одружені, у нас були діти, і наші сім’ї стали близькими: ми разом відзначали мало не всі свята. Євгенія, дружина Артура, завжди була максимально доброю до мене, але я сприймав її не більше, ніж як сестру.
Одного вечора, після вечірки з нагоди дня народження Артура, ситуація вийшла з-під контролю. Оскільки моя дружина пішла на роботу, а Артур “відключився”, ми з Женею залишилися вдвох. Звичайно, це призвело до того, що в стані алкогольного сп’яніння ми не змогли котролювати свої почуття та бажання. Наступного ранку, сповнений жалю, я втік з квартири Артура, боячись виявлення та серйозного конфлікту.
Через кілька днів Євгенія зізналася у своїх давніх почуттях до мене і запропонувала продовжити роман, зберігаючи сімейний фасад. Я був вражений, бо й сам хотів зберегти свій шлюб і дружбу з Артуром, але Женя, схоже, була сповнена рішучості продовжувати відносини. Тепер я намагаюся розібратися в цій делікатній ситуації, бажаючи захистити і наші сім і нашу дружбу. Але невже та помилка встигла завдати непоправної шкоди?
