Зіна, сестра Марійки, невдоволено скаржилася на майбутній переїзд останньої до міста, поки місила тісто для печива. Марійка провела все своє життя в селі, і тепер, у більш ніж 60 років, їй захотілося змінити обстановку. Хоча Зіна була непохитною у питанні про те, що залишиться у своєму будинку до останнього подиху, Марійка не могла не засмутитися, розлучаючись зі своєю оптимістичною сестрою. Ідея розлучення зі своїм будинком, садом та улюбленою кішкою наповнювала її смутком. Проте її доньці Ірині не терпілося якнайшвидше перевезти матір до міста.
Незважаючи на наполегливі благання доньки, Марійка неохоче прийняла рішення покинути свій будинок і приєднатися до своєї родини у місті. Її від’їзд прискорився через усвідомлення того, що її онуки ростуть без її близької присутності, і що в її дочки рідко трапляється можливість бачитися з нею. Марійка приїхала до міста і виявила Ірину, яка дуже жваво розмовляла з кимось телефоном. Потім вона повідомила, що знайдено покупця, який має намір знести старий будинок, щоб звести заміський котедж. Ця новина спустошила Марійку , особливо при думці про те, що її улюблений сад буде заасфальтовано. Незважаючи на свої сумніви, Марійка знайшла проблиск надії, коли Ірина згадала про можливість провести відпустку на море, якого вона ніколи не бачила.
Однак вона не була впевнена у фінансових наслідках і стурбована тим, що мотиви її дочки можуть бути не зовсім безкорисливими. Марійка боялася, що може виявитися ізольованою у місті, відірваною від своєї громади та позбавленою доступу до свого улюбленого саду. Коли Ірина запропонувала використати виручені від продажу будинку кошти на погашення боргів та фінансування відпустки, Марійка вирішила залишити собі свою частку. Це рішення викликало бурхливу розмову, після якої Марійка звернулася до Зіни за порадою. Після консультації наступного ранку вона оголосила своїй дочці, що вирішила скасувати переїзд та продаж будинку. Марійка вирішила, що проживе свої дні у тому будинку та селі, де народилася.