Коли мені було 21, я вийшла заміж за людину на 8 років старшу за мене, яка щойно повернулася до нашого рідного міста. Незважаючи на заперечення батьків, я була молода, наївна і глибоко закохана, що призвело до того, що ми одружилися лише через два місяці після його повернення. У цьому союзі народилася моя дочка. Однак через три роки, коли мій чоловік став все більше пити і спілкуватися з друзями, я вирішила піти від нього, забравши з собою нашу дитину. Через рік я вступила до інших відносин, які розвивалися також стрімко, і незабаром у мене народився син.
Ми з моїм новим партнером зазнавали фінансових труднощів, але нас пов’язував і сильний зв’язок: він навіть удочерив мою дочку. З часом він влаштувався на хорошу роботу, і наше фінансове становище покращало, але разом з цим посилилося і його его. Він став зарозумілим, навіть кидав мені гроші в обличчя і принижував мене на очах у наших дітей. Після 10 років таких стосунків я пішла і від нього. Проживши рік на самоті, я зустріла чоловіка, якого вважала партнером своєї мрії. Він також був колись одружений і мав двох дітей. Я переїхала до його міста, залишивши роботу, друзів та сім’ю, щоб почати життя з чистого аркуша.
Однак незабаром на поверхню випливла моя невпевненість у собі. Незважаючи на те, що я розуміла наслідки своєї поведінки, я не могла контролювати свої вимоги уваги та часті спалахи, і при цьому знала, що він зазнає фінансових труднощів через зобов’язання, що виникли в попередньому шлюбі. Мій страх втратити його зростав у міру того, як я бачила, що його терпіння теж зникає. Я відчайдушно хочу цінувати його доброту, розуміння і чуйність, але я опинилася в кругообігу закидів і конфліктів, задаючись питанням: як розірвати цю модель поведінки і жити у мирі?