Того дня, повернувшись додому раніше, ніж звичайно, я виявила, що все моє життя буквально перевернуте вгору дном. Мій чоловік та його п’ять друзів влаштували чергову п’янку прямо у нашій вітальні. Скрізь були розкидані пляшки, залишки їжі та перевернуті меблі. Це була остання крапля терпіння після багатьох подібних інцидентів. Я увійшла, намагаючись зберігати спокій, і окинула поглядом безладдя. Чоловік помітив мене і, хитаючись, радісно вигукнув:
“Привіт, люба! Приєднуйся до нас!” Я подивилася на нього та його друзів і сказала зі штучною усмішкою: “Знаєте що, хлопці? Чому б вам не піти за мною? Я підготувала для вас дещо спеціальне, у під’їзді.” Вони, не підозрюючи нічого, зраділи і пішли за мною. Мій план був простий: позбутися їх якнайшвидше і без зайвого шуму. Я йшла попереду, впевнено прямуючи до виходу. Як тільки ми досягли дверей, я відчинила її, вийшла останньою і, зібравши всю свою холоднокровність, швидко повернула ключ у замку.
“Все, хлопці, продовжуйте святкувати на вулиці!” – Сказала я, і, не чекаючи їх реакції, відійшла від дверей. Вони почали стукати і кликати мене, але я не піддалася. Я почала збирати речі мого чоловіка, складаючи їх у валізи та пакети, і викинула їх із вікна. Стійке почуття впевненості та полегшення наповнювало мене з кожним рухом. Тепер, сидячи в тиші спорожнілого будинку, я не мала сумнівів у своєму рішенні. Я знала, що зробила правильний вибір, ставлячи кордони і піклуючись про власний душевний спокій.